Inherited from Old Ruthenian кончи́ти (končíti), from Proto-Slavic *konьčiti. By surface analysis, кіне́ць (kinécʹ) + -ити (-yty).
кінчи́ти • (kinčýty) pf (imperfective кінча́ти)
| perfective aspect | ||
|---|---|---|
| infinitive | кінчи́ти, кінчи́ть kinčýty, kinčýtʹ | |
| participles | present tense | past tense |
| active | — | — |
| passive | — | кінче́ний kinčényj impersonal: кінче́но kinčéno |
| adverbial | — | кінчи́вши kinčývšy |
| present tense | future tense | |
| 1st singular я |
— | кінчу́ kinčú |
| 2nd singular ти |
— | кі́нчиш kínčyš |
| 3rd singular він / вона / воно |
— | кі́нчить kínčytʹ |
| 1st plural ми |
— | кі́нчим, кі́нчимо kínčym, kínčymo |
| 2nd plural ви |
— | кі́нчите kínčyte |
| 3rd plural вони |
— | кі́нчать kínčatʹ |
| imperative | singular | plural |
| first-person | — | кінчі́м, кінчі́мо kinčím, kinčímo |
| second-person | кінчи́ kinčý |
кінчі́ть kinčítʹ |
| past tense | singular | plural ми / ви / вони |
| masculine я / ти / він |
кінчи́в kinčýv |
кінчи́ли kinčýly |
| feminine я / ти / вона |
кінчи́ла kinčýla | |
| neuter воно |
кінчи́ло kinčýlo | |
imperfective
perfective