From сѫ- (sǫ-) + прѫгъ (prǫgŭ), Proto-Slavic *sǫprǫgъ.
сѫпрѫгъ • (sǫprǫgŭ) m
singular | dual | plural | |
---|---|---|---|
nominative | сѫпрѫгъ sǫprǫgŭ |
сѫпрѫга sǫprǫga |
сѫпрѫѕи sǫprǫdzi |
genitive | сѫпрѫга sǫprǫga |
сѫпрѫгоу sǫprǫgu |
сѫпрѫгъ sǫprǫgŭ |
dative | сѫпрѫгоу sǫprǫgu |
сѫпрѫгома sǫprǫgoma |
сѫпрѫгомъ sǫprǫgomŭ |
accusative | сѫпрѫгъ sǫprǫgŭ |
сѫпрѫга sǫprǫga |
сѫпрѫгꙑ sǫprǫgy |
instrumental | сѫпрѫгомъ sǫprǫgomŭ |
сѫпрѫгома sǫprǫgoma |
сѫпрѫгꙑ sǫprǫgy |
locative | сѫпрѫѕѣ sǫprǫdzě |
сѫпрѫгоу sǫprǫgu |
сѫпрѫѕѣхъ sǫprǫdzěxŭ |
vocative | сѫпрѫже sǫprǫže |
сѫпрѫга sǫprǫga |
сѫпрѫѕи sǫprǫdzi |