From про- (pro-) + сочи́ти (sočýty).
просочи́ти • (prosočýty) pf (imperfective просо́чувати) (transitive)
| perfective aspect | ||
|---|---|---|
| infinitive | просочи́ти, просочи́ть prosočýty, prosočýtʹ | |
| participles | present tense | past tense |
| active | — | — |
| passive | — | просо́чений prosóčenyj impersonal: просо́чено prosóčeno |
| adverbial | — | просочи́вши prosočývšy |
| present tense | future tense | |
| 1st singular я |
— | просочу́ prosočú |
| 2nd singular ти |
— | просо́чиш prosóčyš |
| 3rd singular він / вона / воно |
— | просо́чить prosóčytʹ |
| 1st plural ми |
— | просо́чим, просо́чимо prosóčym, prosóčymo |
| 2nd plural ви |
— | просо́чите prosóčyte |
| 3rd plural вони |
— | просо́чать prosóčatʹ |
| imperative | singular | plural |
| first-person | — | просочі́м, просочі́мо prosočím, prosočímo |
| second-person | просочи́ prosočý |
просочі́ть prosočítʹ |
| past tense | singular | plural ми / ви / вони |
| masculine я / ти / він |
просочи́в prosočýv |
просочи́ли prosočýly |
| feminine я / ти / вона |
просочи́ла prosočýla | |
| neuter воно |
просочи́ло prosočýlo | |