вчини́ти • (včynýty) pf (imperfective вчиня́ти) (transitive)
perfective aspect | ||
---|---|---|
infinitive | вчини́ти, вчини́ть včynýty, včynýtʹ | |
participles | present tense | past tense |
active | — | — |
passive | — | вчи́нений včýnenyj impersonal: вчи́нено včýneno |
adverbial | — | вчини́вши včynývšy |
present tense | future tense | |
1st singular я |
— | вчиню́ včynjú |
2nd singular ти |
— | вчи́ниш včýnyš |
3rd singular він / вона / воно |
— | вчи́нить včýnytʹ |
1st plural ми |
— | вчи́ним, вчи́нимо včýnym, včýnymo |
2nd plural ви |
— | вчи́ните včýnyte |
3rd plural вони |
— | вчи́нять včýnjatʹ |
imperative | singular | plural |
first-person | — | вчині́м, вчині́мо včyním, včynímo |
second-person | вчини́ včyný |
вчині́ть včynítʹ |
past tense | singular | plural ми / ви / вони |
masculine я / ти / він |
вчини́в včynýv |
вчини́ли včynýly |
feminine я / ти / вона |
вчини́ла včynýla | |
neuter воно |
вчини́ло včynýlo |